Знімаємо маску
Ми звикли дозволяти собі та іншим "хороше" і забороняти "погане". Посміхатися - добре, плакати - погано. Бути альтруїстом - добре, егоїстом - погано. Так звично заохочувати посмішку та радість, силу та впевненість. Але як же часом людині необхідно, щоб її підтримали в її слабкості, розгубленості, засмученні. І в даному випадку підтримати не означає слабому сказати "ти сильний!", розгубленому "я вірю в тебе!", а сумному - "давай повеселимося!".
Ні! Підтримати те почуття, яке є, дати йому жити, дати йому продовжитися, і підтримати людину в тому, що вона разом з цим почуттям прекрасна, що вона має право на смуток, розгубленість, злість - все, що завгодно!
Буває дивно, і дуже приємно, почути ось таку незвичну підтримку:
- а знаєш, коли ти плачеш, ти дуже гарна...
- мені так подобається твоя невпевненість у собі...
- ти така кумедна, коли злишся, що хочеться тобою милуватися...
- мені так подобається, що ти зараз розгублений, адже це як невагомість, давай побудемо в ній разом!
Не потрібно поспішати одягати на свого співрозмовника маску - маску радості, впевненості, доброти. Прийміть його таким, яким він є, без маски. Це дуже цінно.