Одного разу, гуляючи парком, я присіла на лавку і перетворилася на спостерігача. Шелестіли дерева, пахли квіти, повз проходили закохані пари, мчали діти на самокатах, їх неспішно наздоганяли батьки. Одна така пара привернула мою увагу. Це були бабуся з онукою років п'яти. Я не встигла зрозуміти, що саме дівчинка зробила не так, але гучний голос її бабусі не міг не привернути мою увагу. Вона говорила, ні - кричала! - дивлячись в очі дівчинці:
- Запам'ятай! Ніколи! Ніколи не буде по-твоєму!
Дівчинка дивилася на бабусю великими серйозними очима і мовчала.
